Дві фракції парламентської коаліції узгодили кандидатуру прем’єра та склад майбутнього уряду. Ось-ось нова команда буде проголосована, призначена і запрацює. Але залишається вакантною одна посада, котра, особливо у нинішніх умовах, в Україні не менш важлива, ніж прем’єрська, — це посада генерального прокурора. Імовірних і реальних претендентів є декілька. Відмінністю прокуріади-2016 є змагання не стільки прізвищ, скільки принципів: реформатор або людина системи.
У Верховній Раді, яка має проголосувати за кандидатуру на посаду Генерального прокурора, внесену президентом України, панують рішуче-реформаторські настрої. Розходження між представниками різних фракцій хіба що у кандидатах, а принцип один – довірити керівництво ГПУ людині не з системи, щоб відомство нарешті якісно реформувати. Принаймні, народний депутат Ігор Мосійчук зауважив, що, на думку всієї фракції Радикальної партії, «будь-який кандидат з тих, що були задіяні останніми роками у системі Генеральної прокуратури, не може претендувати на цю посаду», оскільки нині очолити відомство повинна людина абсолютно незалежна й від Адміністрації президента, і від парламенту, і від Кабміну, та й від політичних сил. Щоправда, народний депутат (фракція РПЛ) і перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Ігор Мосійчук додав, що призначення на посаду Генпрокурора людини не з системи потрібно лише на перехідний період, доки не буде ухвалено закон про новий порядок обрання Генерального прокурора, за конкурсом. «Людина системи буде захищати інтереси системи», — пояснює такий підхід до визначення достойних на посаду Генпрокурора народний депутат (фракція БПП) Сергій Каплін. Адже «обираючи кандидата з системи прокуратури, ми так чи інакше наштовхнемося на які-небудь факти з його неправомірної діяльності, тому що, система була глибоко організованою, ешелонованою, з дуже чіткою вертикаллю, вибудовувалася у різні часи дуже різними людьми, «дуже здібними». Тобто, очолити ГПУ має людина, яка має уявлення про роботу цієї структури або інших правоохоронних органів, і Генпрокуратура має перестати бути ще однією політичною партією, котра має свою фракцію у вигляді своїх слідчих та репресивного апарату». А от народний депутат (позафракційний) та заступник голови парламентського комітету з питань запобігання та протидії корупції Віктор Чумак вважає, що краще взагалі «будувати паралельну структуру, прокуратуру, а цю знищити як явище, як клас», адже, на старому розваленому фундаменті міцної споруди не побудуєш, як не муруй. «Прокуратуру в принципі неможливо сьогодні реформувати, тим більше, її нереально реформувати тими самими методами, інструментами, які є сьогодні у прокурорів», — наголосив він. «Тому що, більшість їх зламали», — додає Єгор Соболєв.
Якщо судити за тим, що до Верховної Ради внесено законопроект про зміни вимог до претендентів на посаду Генпрокурора, висока ймовірність висунення Юрія Луценка. І, схоже, він матиме підтримку парламенту, хоча за тим же принципом заявку на прокурорство висловив у соціальній мережі народний депутат (фракція БПП) Сергій Лещенко. Вірогідними конкурентом є Сергій Горбатюк. Як то зазвичай буває, кандидати потрапляють під збільшувальне скло: оцінюється їх професійне минуле, досвід, учинки та мотиви. Якщо Юрія Луценка називають, з одного боку, реформатором, з іншого, людиною президента, то Сергію Горбатюку пригадують участь у розслідуванні справи проти Юлії Тимошенко, відсутність результатів розслідувань злочинів під час Революції Гідності.
Але то поза Верховною Радою. У парламенті вагомішими є інші критерії. Так, Віктор Чумак характеризує Горбатюка як непогану людину, яка добре веде слідство, до нього нормальне ставлення родичів загиблих Героїв Небесної Сотні, та він «людина системи». Щоправда, народний депутат (фракція «Батьківщина») Сергій Власенко, котрий особисто знайомий з Горбатюком, характеризує його як фахівця, професіоналізм якого оцінює достатньо високо, він пропрацював достатньо довго в системі і знає іі вади й позитиви. Та парламентарій має думку, що навряд чи він буде успішним Генеральним прокурором, але наголошує, що через суб’єктивні якості. Але народний депутат (фракція БПП) і член комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя Сергій Міщенко пояснює, чому досвід та якості навряд чи будуть головними: «Розумієте, хто б не був кандидатом, завтра ті чи інші виллють на нього відра «чорнухи», він відразу підпадає під політичні розборки і моментально на нього злива компромату», а потім, як в анекдоті, відповідай, що у тебе хлопчик, а не дівчинка. Тому я б не зважав на це. Головне, чи є у нього підтримка суспільства і парламенту».
Отже, навіть при переході на рівень персоналій у Верховній Раді спрацьовує прагнення реформаторства.
А що ж думають про прокуріаду та зіткнення принципів «реформатор проти професіонала» ті, хто працював у системі? Микола Голомша, перший заступник Генерального прокурора у 2014 році, вважає, що політики, орієнтуються неправильно і неправильно орієнтують суспільство. Якщо, приміром, лікарем має бути фахівець (адже вас навряд чи влаштує ситуація, коли, замість окуліста лікувати очі вам запропонує стоматолог), то Генеральним прокурором може стати будь-хто? Мені здається, це неправильно. Генеральним прокурором має стати якраз людина, вирощена в системі, яка чітко орієнтується в ній. Тому що, мистецтво виконання і застосування законів не дається просто так, воно дається практикою. Прокурор відповідальний за процесуальне слідство, він процесуальний керівник слідчого, підтримує державне звинувачення в судах, здійснює нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю. Там багато своїх, специфічних, «пасток» і, коли їх не розуміти, можна порушити права людини, просто підписавши той чи інший документ, зовні складений правильно». На думку Миколи Голомші, хоча реформаторські пориви можна вітати, але призначення людини не з системи, то «отримаємо ще більшого блазня, який руками і ногами почне влазити у корупцію», у котрого превалюватиме політична доцільність. «Політики мають займатися політикою, а правочинна справа потребує професіоналів», — підвів риску експерт.
Вимальовується така картина: у Верховній Раді хочуть незалежну прокуратуру, але й експерт, котрий працював у системі, теж хоче більшої незалежності прокуратури. Тобто, мета – одна. І відмінності не стільки у принципах, скільки у методах. Депутати-реформатори обстоюють метод упливу особистості на систему. Експерт Микола Голомша пропонує інший шлях – запустити реформу у частині процесуальної незалежності прокурорів, зокрема, через самоврядні прокурорські організації та посилення відповідальності за незаконне притягнення: «Ось тоді цінуватиметься професіоналізм». Експерт звернув увагу, що огріхи поверхового реформаторства помітні вже на етапі конкурсів, коли люди просто не хочуть тяжко працювати за 3 тис грн зарплатні.
Утім, Віктор Чумак пригадує, як один з кандидатів на посаду Генпрокурора у спілкуванні висловив таку думку, що у прокуратурі 93% заробляють гроші, 2% не знають, як це робиться, а 5% просто мучаться. Відтак не всі прокурори є такими високими професіоналами і не всі керуються високими мотивами. І Сергій Каплін визнає, що критичні настрої прокурорського середовища щодо підходу «реформатор не з системи» існують, але свідчать лише про те, що «ми йдемо правильним шляхом».
Куди заведе цей шлях, тим часом, залишається хіба що ворожити. З одного боку, Віктор Шокін був людиною системи і переконував у здатності реформувати відомство. Мабуть, тому Верховна Рада і схиляється до реформатора. З іншого, практика «варягів», хоча б на прикладі Саші Боровика чи Айвараса Абромавічюса, демонструє важливість знання потенціальним очільником-реформатором предметної частини та неписаних нюансів й особливостей. В ідеалі, Генеральний прокурор України має стати «чужим» для всіх «своїх», як у прямому, так і в політичному сенсі. Кого президент і Верховна Рада позбавлять таких зв’язків, дізнаємося найближчим часом.
Лілія Брудницька, ЗамПоліт
Ваш комментарий будет первым