Вт. Июл 23rd, 2019

Правові аспекти об’єднання православних церков: підводні камені та наслідки

27186_800x600_Screenshot_6

Під час офіційного візиту до Туреччини президент України Петро Порошенко підписав угоду із Вселенським Патріархатом. Очікується, наприкінці листопада розпочнеться Об’єднавчий собор. За будь-якого перебігу подій на Соборі, реальна боротьба розгорнеться на місцевому рівні, за конкретного віруючого. Про правові аспекти процесу поєднання православних конфесій на місцевому рівні ЗамПоліту розповів Євген Данильченко, юрист, голова Правління МГО “Далі Буде”.

«Парафія» та «єпархія» — різні речі

− Для початку слід уточнити термін, який Ви використали в питаннях. Термін “єпархія” означає територіальну одиницю православної церкви, яка очолюється єпископом і охоплює всі парафії певної конфесії, розташовані на цій території.

Судячи з текстових повідомлень про прес-конференцію, мова йшла не про «єпархію», а про «парафію». Для православної церкви термін «парафія» або «приход» відповідає релігійній громаді — місцевій релігійній організації віруючих громадян одного й того ж віросповідання.

 Вірянам немає ліку

− Як, з точки зору законодавства України, фіксуються і враховуються віруючі у даній конкретній єпархії (парафії)?

− Законодавство України (Конституція України, Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації”) не передбачає фіксацію та ведення обліку віруючих в релігійних громадах. Держава не втручається у внутрішні справи релігійних громад і конфесій, до яких вони належать, зокрема, в питаннях ведення обліку членів релігійних громад. Це їхня внутрішня справа.

З точки зору законодавства, важливим лише є наявність десяти засновників релігійної громади під час державної реєстрації її статуту. Така вимога діє з 1991 р., коли був прийнятий Закон. Старе радянське законодавство вимагало для реєстрації релігійної громади 20 засновників.

Зазвичай, на цьому облік членів релігійної громади і завершується. Доволі поширеною є ситуація, коли більшість членів “десятки” (іноді всі) уже давно померли, тому релігійною громадою та її майном управляє священник чи той, у кого ключі від храму.

− Хто веде облік: віряни воцерковлені реєструються у самих єпархіях (парафіях), наскільки вони законодавчо привязані до території (за пропискою, за зручністю)?

 − Законодавство не передбачає “прив’язування” віруючих до жодної релігійної громади чи фіксації віросповідання громадян в документах.

 Хто приймає рішення у релігійних громадах?

 − Якщо віруючі ніде не реєструються і полічити їх неможливо, як розрахувати потрібну більшість у 2/3 прихожан конкретної єпархії (парафії)?

— Рішення щодо діяльності релігійної громади приймаються загальними зборами релігійної громади. Закон не ставить вимоги щодо кваліфікованої більшості для прийняття рішення релігійної громади про зміну її підлеглості. Отже, достатньо простої більшості або такої кількості колосів, яка передбачена Статутом релігійної громади. Якщо більше “десятки” членів релігійної громади не фіксувалося, то достатньо 6 голосів. Якщо ж громада вела облік своїх членів, то враховується відповідно 50 + 1 голос.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Юридично частина прихожан не має впливу на прийняття рішень

− Особливістю православної парафії є відсутність фіксованого членства, наявність великої кількості “захожан”, які не беруть участі у церковних справах, лише спорадично користуються церковними требами. Сільські парафії більш сталі щодо членства, але процес зменшення кількості сільського населення в Україні болюче б’є по релігійних громадах.

Отже, проблема під час зміни підлеглості релігійної громади полягала в тому, що якщо серед загальної маси парафіян, які асоціюють себе з певною релігійною громадою, змінюється думка щодо її конфесійної належності, то юридично ці парафіяни не мають впливу на прийняття рішень релігійної громади, оскільки їхня участь у релігійній громаді документально не зафіксована.

Влада «десятьох»

 − Ситуація 1. Схід мешканців села (загалом 500 осіб) вирішив про зміну конфесійної приналежності з УПЦ на УПЦ КП (більшістю голосів — 400 “за”). Однак, серед членів “десятки” голосування (9 — “проти”, 1 — “за”). Таким чином релігійна громада не змінює конфесійну належність.

Ситуація 2. Схід мешканців села (загалом 500 осіб) вирішив про зміну конфесійної приналежності з УПЦ на УПЦ КП (більшістю голосів — 400 “за”). Однак, на збори прийшли лише 3 члени “десятки” (сім — померли). Таким чином, навіть якщо три члени “десятки” проголосують “за” зміну підлеглості, загальні збори не є повноважними, рішення не прийняте.

Ситуація 3. Схід мешканців села (загалом 500 осіб) вирішив про зміну конфесійної приналежності з УПЦ на УПЦ КП (більшістю голосів — 400 “за”). Серед членів “десятки” голосування (3 — “проти”, 7 — “за”). Всі радіють! Аж тут священник (керівник релігійної громади) дістає останню зареєстровану редакцію статуту релігійної громади, де написано, що рішення щодо питання зміни підлеглості приймається 3/4 голосів членів релігійної громади. Громада лишається у підлеглості УПЦ.

Належність до релігійної громади треба унормувати 

 − Власне, для розв’язання цієї проблеми і був розроблений законопроект № 4128 від 23.02.2016 (співавтори — Єленський В.Є., Войцеховська С.М., Кишкар П.М., Тарута С.О., Лозовий А.С., Герасимов А.В., Подоляк І.І.). http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58255

Він пропонує доповнити законодавство такими нормами:

1) “Належність особи до релігійної громади визначає її самоідентифікація із цією релігійною громадою, підтвердженням чого є участь у релігійному житті конкретної громади

2) вільна зміна підлеглості релігійної громади має здійснюватися “шляхом реєстрації нової редакції  статуту (положення) або змін та доповнень до нього, прийнятих за згоди на таку зміну простої більшості осіб, присутніх на зборах громадян, які належать до релігійної громади

Тобто, якщо мешканець села бере участь у релігійному житті громади, отже, ідентифікує себе з нею, то він належить до такої релігійної громади. По-суті, в такому випадку всі учасники зборів (сходу) щодо вирішення питання конфесійної підлеглості громади будуть прирівняні до членів релігійної громади. Рішення відтепер буде прийматися лише простою більшістю членів релігійної громади, тобто всіх присутніх на цих зборах (сході).

В усіх трьох описаних вище ситуаціях релігійна громада зміниться свою конфесійну підлеглість.

Не дивно, що УПЦ та політики, що її підтримують, почали розкручувати в ЗМІ істерію щодо прийняття цього проекту, та звозити на день розгляду законопроекту віруючих під стіни Верховної Ради України. Зважаючи на відсутність стійкої більшості голосів у парламенті, розгляд законопроекту був відкладений на невизначений час.

Дві третини – компроміс

 − Заяви речника УПЦ КП архієпископа Євстартія та Патріарха Філарета про прийняття рішень 2/3 членів релігійної громади є пропозицією компромісу щодо пом’якшення дії законопроекту у разі його прийняття, унеможливлення напруження та протистояння в громаді. Голосування 2/3 зборів передбачає, що меншість буде однозначною, не буде посилань на тих, хто не прийшов, захворів, на заробітках, в райцентрі у справах тощо. Перехід релігійної громади у підлеглість іншої конфесії буде менш конфліктними та спокійним.

На цей час, як бачимо, такі зміни ще не внесені до законопроекту, отже, це поки що меседжі в напрямку ієрархії УПЦ, що накреслюють певні гарантії, що після прийняття законопроекту у першому читанні до нього будуть внесені відповідні зміни.

 − Чи можна постфактум оскаржити перехід єпархії (парафії) у суді, чи матиме такий розгляд юридичні перспективи?

− Звичайно ж, у суді можна оскаржити все, і наш суд може прийняти найдивовижніші рішення.  Якщо все-таки суд буде неупередженим, орієнтуватиметься лише на докази, подані сторонами, то оскаржити рішення реально, наприклад, з процедурних питань (участь сторонніх осіб, які не є мешканцями села, підроблені підписи, участь осіб, які належать до церкви УГКЦ тощо).

У нас вільна міграція релігійних громад

 − Чи були схожі випадки в українських церквах (не обовязково православних), коли єпархії (парафії) переходили двома третинами прихожан з патріархату до патріархату?  

 − Питання не до юриста, але може також прокоментувати/ Парафії переходили, переходять і будуть переходити. Причому в будь-яких напрямках. Для українського релігійного поля характерним є вільна міграція релігійних громад. Значна кількість громад УПЦ КП, УАПЦ сформована саме в результаті зміни конфесійної належності громад. Громади УГКЦ до Незалежності, до виходу УГКЦ з підпілля, були зареєстровані як громади УПЦ. Є такі громади, що міняли підлеглість кілька разів, “перепробувавши на смак” всі юрисдикції.

Єпископи юридично не мають влади над парафіями

 − Позиція єпископа не означає, що його підтримають всі релігійні громади, які перебувають у його підпорядкуванні на території його єпархії. Він має владу канонічну, є авторитетом для віруючих. Але юридично над ними він влади не має. Релігійна громада не є підрозділом чи філією релігійного управління, і може на власний розсуд вирішувати питання конфесійної належності.

Тому не виключно, що якщо єпископ УПЦ увійде до складу Єдиної Помісної Церкви, частина релігійних громад відмовляться йти за ним. Аналогічно, єпископ УПЦ, що є категоричним прихильником “русского мира”, може лишитися сам на єпархії — всі релігійні громади в теорії можуть вийти з його підпорядкування та перейти до складу Єдиної Помісної Церкви.

Щодо монастирів. Це окремий вид релігійної організації. Законом передбачено, що монастир може бути утворений двома шляхами — як релігійна громада або шляхом заснування релігійним центром або релігійним управлінням. Зазвичай, в УПЦ це другий спосіб. Тому перехід монастирів до Єдиної Помісної Церкви буде процесом значно тривалішим і складнішим.