Вт. Авг 20th, 2019

Не святі: як політики використовують релігійну тематику

picturepicture_95177626174503_71256

Релігійна тематика завжди була актуальним інструментом для українського політикуму з однієї причини, — попри неоднозначні процеси 90-х років інститут церкви залишається таким, що зберігає вищий рівеньдовіри соціуму. Віряни, за деякими виключеннями, не копирсаються у духовних якостях священників, предстоятелів тощо, — вони їм вірять або, мінімум, довіряють. І політики цим широко користуються, бо, приміром, ніхто не заборонятиме священнику коментувати у проповіді своїй пастві актуальні події сьогодення, проводячи паралелі із таєю ж Біблією чи Кораном. У своїх проповідях, коментарях, відгуках священники можуть згадувати політиків у нейтральному, позитивному чи негативному контексті або натякати на них. Священники брали активну участь, принаймні, у двох українських Майданах та відіграли вагому роль у здобутті Україною незалежності. Нині вони є взагалі на передовій — як капелани. Тому ширше проникнення церков на політичні терени України є закономірним. Ми вже, на етапі висунення кандидатів у президенти, бачимо різні приклади використання як самих священників, так і релігійної тематики.Найпростіше, та й найдієвіше, — пряма присутність іерарха. Чинний президент Петро Порошенко активно просуває ідею відновлення духовної незалежності України, демонструючи томос про автокефалію та власні фото з православними ієрархами. Лідер ВО «Батьківщина» Юлія Тимошенко на Форумі-урочистому з*їзді 22 січня мала почесним гостем Філарета, очільника УПЦ (КП) та нині почесного патріарха-митрополита Київського. І хоча Філарет наголосив на ролі Петра Порошенка у здобутті томосу, прийшов він усе-таки на світський захід, де головною героїнею була Юлія Тимошенко, та ще й помолився. До слова, 22 січня на Форумі з Юлією Тимошенко помітні були й елементи класивного релігійного служіння, що також можна вважати використанням релігійних складових: молитва на початку, звернення до емоцій глядачів, психологічні «містки» єднання зали та сцени, звернення до Бога (Євгенія Тимошенко) і т. ін. Промо-ролик кандидата у президенти Руслана Кошулинського (ще до його офіційного висунення) знімався на тлі церкви. Є й інші приклади.

І тут помітний цікавий момент: активніше залучаючи представників церков до політичних заходів, політики частково починають перебирати на себе функції священників та навіть ієрархів. Так, Петро Порошенко протягом так званого «Томос-туру», безпосередньо у храмах, з амвонів закликав аудиторію молитися, що мав робити священник. Юлія Тимошенко у своїх промовах наголошує на служінні та апелює до Божої милості, що є функцією жерців та священників — бути посередниками між людьми та Богом (Вищими Силами) і виступати від імені колективу чи країни з проханням «дати мир, дари добро». Якщо досі політики дотримувалися певних негласних правил, коли взаємодіяли із церквами (ходили до храмів, але не перехоплювали кадил), то нині вони перетнули негласну межу між пасивною та активною поведінкою та тлі храмів на в них. Достатньо уявити, якби якийсь політик почав закликати молитися у базиліці ст. Петра за мовчазної присутності Папи Римського. (До слова, помітний початок такої активності поклав Леонід Черновецький, який, після свого обрання, виступав на сходах КМДА і приймав прохання і прохачів, вершив суд ніби Господь Бог). Утім, якщо одні політики бачать себе священниками, служителями, то інші — пророками. Ба, навіть пробують вкидати твердження про особливу прихильність Іісуса до одного з кандидатів.
І ще одна цікавинка — на тлі експансії політиків  на другий план тимчасово відійшла, власне, релігійна тематика — державна регламентація деяльності церков та її наслідки. Попри ухвалені законопроекти та очевидне сприяння влади переходу громад від УПЦ МП до нової церкви ПЦУ, масових зіткнень не фіксується, суспільство демонструє вищий рівень толерантності та поміркованості, аніж цього очікували політики. Що, до слова, знизило пафос кандидатської риторики Вадима Новінського та змусило прибрати активні релігійні коментарі Юрія Бойка.
Єдина мета всіх методик використання елементів релігії та релігійної тематики, — вимкнути чи послабити критичне мислення, аби електорат «обирав серцем». Тому можемо очікувати урізноманітнення псевдорелігійного інструментарію у політичній боротьбі.
Лілія Брудницька, експерт Центру структурної політології «ВибіР»