Пт. Авг 23rd, 2019

Релігійна війна: що означає теракт у Новій Зеландії

6c48b608ae7de290686525990177aac4

Теракт у мечеті міста Крайстчьорч (Новва Зеландія) став вибухом бомби для спокійної, релігійно толерантної та віддаленої від центрів тероризму країни. З огляду на антимусульманські-антиемігрантські заяви підозрюваного, теракт у КрайстЧьорч порівнюють з терактом Андреса Брейвіка (2011 рік, Норвегія, Осло та острів Утейя). Але якщо подивитися з іншої точки зору: а чи не є терор і боротьба з ним проявами релігійної війни?

Хрест чи півмісяць

Нам здається, релігійні війни, коли ворогували католики, гугеноти, уніати, православні тощо, відійшли у глибоке минуле, бо церкви відділені від переважної більшості держав. Але останнім часом світові релігії переживають кризу. Скажімо, християнство. Православ’я на межі розколу, оскільки РПЦ, відійшовши від Константинопольського патріархату, робить заявку на формування нового центру, а за цим спостерігає ще й Єрусалимський патріархат. Католицтво має свої скандали: фінансовий та сексуальний. Достатньо згадати історію про зниклих дівчаток, кістки яких кількадесят років по тому знайшли у посольстві Ватикану. І все це відбувається під акомпанемент дискусій про поєднання християн.  Іслам від 2001 року, попри численні  заяви мусульманських духовних лідерів та політиків, сприймався як «релігія терору», у тому числі через ІГІЛ.

З одного боку, ці кризи мають об’єктивні причини. З іншого,  а чи так вже й відійшли від влади та упливу на життя держав релігійні лідери? Вселенський патріарх Варфоломій бере активну участь у політичних процесах і навіть підписує угоди з державами(зокрема, з Україною). Папа Римський активно коментує політичні процеси, а католицизм є чинником консолідації суспільства, зокрема, у тій же Польщі. На Сході є принаймні кілька теократичних ісламських держав.

Скажімо, теракт мав наслідки: варто було одному із новозеландських сенаторів натякнути на можливу часткову провину мусульман, як він дістав яйцем по голові, а його опонент – стусанів від сенаторської охорони.

Якщо порівняти, то процеси схожі з хрестовими походами, коли європейські лицарі-християни відвойовували у мусульман свої святині, адже і нині іслам та християнство непрямо, але протиставляються, а в Ізраїлі це протистояння відкрите і недвозначне. Але чи справедлива така аналогія?

Ми запитали в експертів.

Сакральний інструментарій

Джерела конфліктів – не релігії, а ті сейсмічні процеси, що охопили весь світ. Про це у своєму коментарі ЗамПоліту розповів Геннадій Шкляревський (Бард коледж, США).  Це, на його думку, не означає, що ті, хто намагається розв’язати конфлікти, не використовують для цього релігій, але для цього їм потрібно по-сучасному переосмислити вирування:

«Осама бін Ладен, наприклад, керувався своєю версією ісламу. Він використовував іслам у своїх цілях, мотивував самовбивць-терористів. Але іслам, як і інші світові релігії, не дає людині права приймати рішення про своє життя і смерть. Терористи приймають таке рішення, що відбиває іх сучасні погляди на свою автономію».

Водночас експерт не вбачає активного за діяння релігій у сучасних конфліктах, навпаки, вони, «як правило, перебувають у стороні». Якщо взяти РПЦ, вона сприяє світській владі, але це у її доктрині, як і візантійська церква приймала верховенство світської влади. За Петра I церква втрачає автономію, за радянських часів домування світської влади над церквою ще посилюється.

 

Криза не у релігій

Насправді криза не у конфесіях, а у головах людей. Такої думки дотримується астролог джойтіш Олександр Образцов. Якщо, розмірковує він, на якійсь мові написати погане слово, навряд чи мова стане від цього негідною, або букви, якими написано це слово, споганяться.

Але неоднозначні процеси, на його думку, все ж відбуваються:

«Те, до чого людина має довіру,може впливати на неї. Релігії та різні церкви – не виключення. Тому управління церквами відкриває шлях до впливу на людей. І, звісно, йде боротьба за можливість упливати».

Якщо йдеться про Україну, то Олександр Образцов звертає увагу на передумови для конфлікту, у тому числі, релігійного. Це і неоднозначні структурні процеси у православних церквах, хаос правоохоронної системи, вибори президента.

«А головне – люди. Злі. Незадоволені люди, котрі шукають ворога – причину своїх нещасть».

Астролог радить зазирнути у себе, бо ми і є причина наших негараздів,  та знайти можливості для єднання.

Боги і нафта

А ось аналітик Денис Ликов розгортає тему під несподіваним, але цікавим аспектом:

«Боротьба за паству не припинялася ніколи. Та часто на перше місце виходить фінансовий інтерес, і релігійні війни дуже часто зав’язані в країнах, де є нафта».

Справді, якщо повернутися у далеке минуле, у період хрестових походів, для них були серйозні економічні передумови. Лицарство, дворянство потребувало нових земель, війни знекровили Європу, а енергія, як би нині сказали. неформальних збройних формувань (розбійники, мандрівні загони та ін..) загрожувала європейським монархіям. Та й золото було б не зайвим.

Нині війна з ісламським тероризмом випадково збігається з можливим інтересом до контролю нафтових покладів саме у мусульманських країнах. І, схоже, якщо нагадав про себе син бін Ладена, то у війні має бути «третій акт».

Щоправда, у Новій Зеландії жертвами стали якраз мусульмани. Але і один з терористів, і один із сенаторів натякнули, що вони можуть бути і самі винні. До того ж, агресивна культурна міграція мусульман до Європи та до США, котра розмиває традиційне для цих регіонів християнство.

Релігійної війни не буває і бути не може

А от Алла Бойко з Інституту журналістики КНУ вважає саме словосполучення «релігійна війна» оксюмороном:

«Віра — то любов, і це справедливо  для християнства,  буддізму, ісламу або іудаїзму. Тому саме поняття «релігйна війна» не має сенсу. Нема і не може бути релігійних воєн, це оксюморон. А от спроби прикритись Христом, Аллахом або Буддою брудні справи і агресивінсть, а іноді й відверте божевілля були й будуть, на жаль. Використання релігії як ширми для будь-яких політичних або економічних конфліктів призводить до дуже сумних наслідків. Переможців тут не було й не буде».

Аллі Бойко опонує експерт на ім’я Михайло. На його думку, релігія завжди використовувалася правителями як зброя проти опонентів:

«В історії прикладів навести можна безліч – від шумерів, хетів, єгиптян…до імператора Констянтина Великого та Карла Велокого .., князів Володимира та Ольги … Петра Першого …і до Петра Порошенка. Вірогідно, первинну суть вислову «всяка влада від Бога…» уміло перетлумачено в угоду правителями для забезпечення ними управлінської місії. Уміле маніпулювання релігійними поглядами більшості підвладного населення в усі часи надавало правителям значних переваг. Нерідко, заради досягнення мети, можновладці практикували перехід з одного віросповідування в інше».

Утім, наголошує пан Михайло,  хоча мають місце випадки, коли й вони ставали жертвами релігійних міжусобиць – та, в цілому доктрина виправдовувала себе.

Але все-таки релігійна війна може бути і нині.