Ср. Окт 28th, 2020

СOVID-19: як не з’їхати з глузду в карантині

img2

Як влада, так і мас-медіа, кожне з різних (важливих саме для них) причин змальовують більшою мірою загрожуючу картину. Та реальне життя дуже відрізняється від того, що його зображують в засобах масової інформації й промовах політиків.

Життя багатоманітніше за «картинку»

Варто визирнути у вікно й виявляється, що не всі сидять по домівках, роблячи «рідкісні вилазки на вулицю». Не всі ходять в масках, навіть спілкуючись із іншими людьми. Не всі уникають скупчення людей та спілкуються на відстані 1,5 м. Не всі, на жаль, сприймають рекомендації щодо заходів захисту серйозно. Навпаки, піднімають на кпини тих, хто намагається вберегти себе та інших від можливого зараження.

Чого для мене нема – того й нема

Заперечення (неприємних, страшних, сумних подій) є одним з різновидів психологічного захисту. Разом із нерозвиненою особистою відповідальністю, певними звичками та особистісними особливостями воно надає людям погану послугу в ситуації пандемії.

Щодо проблем із психікою та психологічним станом, які можуть виникати через перебування на карантині, то багато чого залежить від стану, з яким людина «зайшла» у карантин. Від її світосприйняття, від того, з ким «розділяє карантин»; та від умов, в яких карантин перебігає.

Так, якщо людина вже мала психічні проблеми до карантину, то перебування в нових умовах може спричинити негативний вплив. Як будь-які різкі зміни в житті у цьому випадку. Проблеми чи зміни в психіці, що погіршують якість життя, потребують професійної допомоги психіатра. Або тандему психіатр-психолог.

Карантин – це відсутність вибору

На психологічний стан впливатиме не стільки факт ізоляції  або знаходження вдома. Деякі люди поки що можуть розцінювати карантин як неочікувані канікули. Зараз це добре видно з поведінки школярів.

Та найдовші канікули мають конкретну дату закінчення. Перебуваючи у відпустці, можна  обирати, як провести дозвілля поза помешканням.

Карантин — це відсутність вибору та, в нашому випадку, відсутність конкретної дати закінчення. Тільки цих двох чинників вже достатньо для психологічних ускладнень. Жорстке обмеження – відсутність вибору, — може викликати в людини реакції від роздратування та агресії (яку потрібно кудись подіти) до апатії й відмови продовжувати звичну діяльність чи починати щось нове, тому що немає сенсу.

Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця

Відсутність конкретної «фінішної» дати є проявом невизначеності. Загальної рисою людської психології є важке переживання невизначеності. Захищаючись від неприємних відчуттів, особистість може почати шукати авторитетів або «знаки», які говорять про конкретне. Або самостійно штучно «конкретизувати» невизначеність, не усвідомлюючи, що фантазує.

Зараз на індивідуальному рівні сприйняття карантинної ізоляції є дуже різним. Хтось болісно переживає обмеження. Хтось болісно переживає та дуже боїться й безупинно прибирає та дезінфікує. Хтось каже, що й до карантину працював дистанційно (жив самотньо). Та що для неї чи нього нічого особливо не змінилося. Хіба що проведення вихідних. Молоді  мами можуть казати, що вони все одно з дитиною більшою мірою знаходились вдома. Що маленька дитина не розрізняє вихідні й будні дні, — і батькам не дає.

Ефект відтягненої гумки

З часом і ті люди, хто відкрито заперечує небезпеку, і ті, хто стверджує, що їхнє життя не змінилося (чи майже не змінилося), будуть змушені визнати реальність. Тут криється ще один чинник зміни психологічного стану. Чим довше відтягувати визнання стану речей, тим сильнішим буде «негативний удар». Як з гумкою – чим сильніше натягнеш, тим сильніше вдарить.

Люди, які спроможні сприймати життєві події з «відкритими очима», мають більше часу на адаптацію до змін. Вони зустрічають звістки, що погіршуються, більше готовими психологічно. Вони не витрачають (непомітно для себе) багато часу та сили на заперечення.

Закрити очі – й небезпеці зась

Ще однією рисою людської психології, посиленою розвитком комунікаційних технологій, є те, що загрозлива подія може не сприйматися такою.  Хай би як яскраво розповідали про неї диктори новин, журналісти чи спеціалісти – вона залишається по той бік монітора чи журнальної сторінки. У сприйнятті багатьох людей вона не стосується їх особисто. Вони жахаються, співчувають жертвам, але таким же чином вони б дивилися художній фільм про подію. Або читали оповідання.

Тільки звістка про те, що вірус поцілив у того, кого знають особисто, може зруйнувати «скляну стіну». Прозріння може бути болісним й викликати реакцію від агресії та відчуття безвиході до активних волонтерських дій. В залежності від особистості  конкретної людини.

Визнати і пристосуватися

Кожна людина матиме індивідуальний перебіг карантину. Та важливо знати загальну інформацію  про наслідки перебування в ізоляції для того, щоб запобігти чи пом’якшити їхній прояв.

Впоратися із шоком від звістки про епідемію та різку зміну життя допоможе визнання ситуації. Обізнаність із правилами  поведінки та законами розвитку епідемій. Тому що, незалежно від нашого знання, епідемії, — і хвороб, і ідей, — розвиваються за законом геометричної прогресії. Якщо серед нашого близького оточення поки немає хворих, то це тому, що ще не пройдено «переломний момент».

Обов’язково настане спад, те перед цим має відбутися пік.

Втома вязня

Навіть коли реальність визнано, другим наслідком перебування в карантині є психологічна втома. Страх, одноманітність, невизначеність, перебування в одному й тому ж приміщенні, з одними й тими ж людьми; неможливість скинути напруження звичними для себе способами втомлює та психологічно виснажує. Психологічна втома може як викликати відчуття, що нічого взагалі не хочеться робити (навіть виконувати свою дистанційну роботу), так й «допомагати» зриватися на близьких та псувати стосунки.

Порятують ритуали

Задля запобіганню виснажуванню варто приділяти увагу поведінковим ритуалам. Максимально зберігати ритуали початку дня  – підйом, розминка, гоління, створення  зачіски тощо. Пильніше спостерігати за одягом. Якщо зранку нікуди не потрібно йти, згодом може виникнути спокуса залишатися в халаті, в якому вмивалися. Або навіть не застилати ліжко – дійсно, навіщо, адже  ввечері все одно розстилати. В «доепідемічному житті» такі відхилення від звичайного розпорядку могли відігравати роль тимчасового розслаблення. В карантині можуть стати непомітним першим кроком до відмови від діяльності. За можливістю (хоча б умовно) розділити територію квартири на ділову та домашню зони. Якщо тепер працюєте дистанційно – дотримуйтеся розпорядку робочого дня, який був офф-лайн.

Змініть серіали на освітні курси

На початку карантину багато хто починав — нарешті! – дивитися фільми та серіали, які давно хотів подивитися. Таку можливість не можна не використовувати, та варто пильнувати, щоб не перетворитися на пасивного споживача творчої продукції. Пасивне споживання знижує рівень критичного мислення, власну інтелектуальну і фізичну активність та рівень настрою. Важливо обирати також програми, що сприяють напруженню інтелекту – навчальні курси, читання книг, лекції фахівців.

Фізична активність підбадьорить

Фізична активність заслуговує на окрему увагу. Знижений настрій й роздратування можуть бути викликані не тільки психологічними причинами. Нестача рухів та кисню також впливають. Та навпаки – коли існує небагато психологічних причин для гарного настрою, фізичне навантаження може його «чомусь» підняти.

Усамітнення у замкненому просторі

Постійне перебування людей разом в замкненому просторі викликає напруження. Навіть в дуже дружних сім’ях час від часу люди потребують усамітнення. Задоволення цієї потреби на карантині може бути складним та воно є життєво необхідним для стосунків.  Можна домовлятися про певний час, коли когось «не чіпати». Можна казати саме тоді, коли потрібно побути на самоті.

Буває навпаки – людина (або дитина) не вміє проводити час сама із собою. В такому випадку зараз саме час цьому навчитися (навчити дитину знаходити собі заняття).

Гартуйте дух, — і карантин зміцнить

Після закінчення карантину, а він колись закінчиться, ми всі матимемо певні зміни психологічного стану. В залежності від своїх особистостей та того, що з нами відбуватиметься протягом  карантину.

Хтось вийде з ізоляції психологічно виснаженим, хтось, навпаки, зміцнілим. Хтось бажатиме все якнайшвидше забути. Хтось запам’ятає те, що було, назавжди. Для когось наслідками періоду обмежень особистої свободи будуть страх перед проявами громадянської активності та неможливість для себе будь-якого спротиву. Інша людина, навпаки, вийде впевненою в тому, будь-які утиски свободи мають бути одразу припиненими.

Ті, хто втратять близьких, потребуватимуть часу для відгорювання своїх втрат, для відновлення чи надбання наново душевних сил для подальшого життя.

Владлена Дмитрієва, особистісноорієнтований терапевт, практичний психолог, Київ